Наймані наці

13

Отже, я офигеваю, дорога редакція. І в даному випадку це не порожня фразочка. Я реально офигеваю від місця, в якому доводиться працювати.

Ні, я не задолбавшийся верстальник, якому набили оскому побажання клієнтів на тему кольору і дизайну. Я навіть не журналіст, задолбавшийся вибивати коментарі в непрофесійних прес-секретарів. Все набагато гірше. Я — найманий граммар-наці, людина, яка усі ці обсяги читабельного і не дуже тексту пропускає через свій багатостраждальний мозок. Я коректор.

Контора, яка гордо носить назву «видавничий дім», насправді невелика. Випускається всього два періодичних видання: щотижнева газета для обивателів і щомісячний журнал для керівників та інших менеджерів, а також купа всяких замовних буклетів та спецвипусків. Чоловік десять штатних журналістів, кілька позаштатників, два фотографа, купа менеджерів по рекламі, три людини на верстці і два коректора. Власне, ми, дует нещасних, ставимося до відділу верстки і випуску. У нас є безпосередній начальник — керівник відділу випуску, є головний редактор (газета), є редактор журналу і, власне, генеральний директор, який відстежує весь процес випуску. Загалом, ми знаходимося в самому низу харчового ланцюжка, і навіть незважаючи на зауваження секретаря редакції, що саме в період роботи нашого «творчого» тандему практично ніяких нарікань від читачів не надходить, керівництво не поспішає балувати нас преміями. Та що там преміями — навіть похвалити за відмінну роботу — моветон для керівництва (і безпосереднього, і «вищого»). У нас всі молодці: верстка (яка косячит раз через раз, але премії отримує), журналісти (які здають матеріали в останній момент), редактор — взагалі цар і бог всієї газети… Тільки ми якісь відщепенці. Не вміємо ми працювати.

За день віднімати журнал? Та раз плюнути! Дівчата, вийдіть на роботу на годину раніше, а підіть на три години пізніше. І ще ми тут подумали і вирішили, що ось ви працевлаштовані офіційно на шість годин, це забагато, давайте ми переведемо вас на п’ятигодинний робочий день, а ви дізнаєтеся про це заднім числом, коли на картку прийде лише частину зарплати. Що означає «чому»? Так треба. І пофігу, що реально ви будете орати по 8-10 годин на добу. А кому зараз легко? Якісь премії-шпремии… Не, не чули.

Напевно, всі редактори трохи з прибабахом. Але наш головний — це просто унікум, брульянт. В газеті, наполовину забитої нотатками про кримінальні події, є також рубрика про релігію. Я не буду пояснювати, що за людина пише туди статті, але коли в цьому маревному потоці свідомості або відвертої компіляції, слідуючи рекомендаціям словника, правив букву в назві великого православного храму, редактор кричить як різаний. Спасибі хоч не вигукує: «Спалити єретика!» Власне, цей суб’єкт Екшн сно часто кричить. Не бухтить, не бурчить, не розмовляє, а саме кричить прямо з порога:

— Я нічого не розумію: де матеріал, який я вам приносив останній?! Де, я вас питаю?! На наборі його немає, що це за справи, куди ви поділи матеріал?!

Через десять хвилин безперервного ора з’ясовується, що журналіст його приносив редактору на читку, а редактор просто забув віддати корректорам, так що трудівник пера, розсудивши, що стаття все-таки номером потрібна, приносить її слідом за редактором… Німа сцена, завіса. І неважливо, що у двох людей на весь день зіпсований настрій і що на нас постійно виливається тонна негативу. Жодних вибачень. Ніби так і треба, як ніби ми не живі люди, а роботи. При цьому можна ще похвалити дівчинку з верстки — вона таке класне фото знайшла! А ми-то що? Ми так, потусуватися зайшли. І так у всьому…

Окремо слід замовити слівце про начальника відділу випуску. Це шалапут з шалапутів. Він сам займається версткою, курирує вищезгаданий журнал, але як тільки приходить час його здавати, у нього обов’язково щось трапляється: захворів, отруївся, машина зламалася… В результаті він з’являється до вечора, напідпитку, природно, нічого зробити не встигає. У підсумку ми здаємо журнал за один день!

І знаєте що? Я реально задовбали від неадеквату, від спроб перекласти відповідальність на іншого, злити все в останній момент. Задовбали перекури і лінь. Задолбали отримувати за всіх по шапці. Задолбали!