Пережовані переживання

57

А мене, ви не повірите, задовбали я сама.

Справа в тому, що на роботі я сиджу в тісній кімнаті вдвох з жінкою, яка мене страшенно дратує своєю дурістю. Я намагаюся не звертати на неї увагу, але не виходить. Я вмовляю себе, що на дурнів не ображаються, але все одно зриваюся. Зриваюся я не на неї, а в душі, їй же я намагаюся мило посміхатися.

Тому що на самому початку мене попередили, що це особа, наближена до імператора, а мене влаштовує ця робота. Я намагаюся не тримати все в собі, розповідаю її «перли» друзям, а вони регочуть і кажуть: «Давай ще!» У якісь періоди мені здається, що я звикла, і починаю ставитися до неї з розумінням, що літня жінка, що вона, в принципі, добра, що люди всі різні, але тут на неї звалюється чергова «космічна трагедія», яка відбувається десь за 2 відділу до нас і наступні два тижні я чую, як вона переживає з цього приводу.

Переживає вона завжди. Причому, коли переживання з одного приводу закінчуються, а іншого не настав, вона згадує колишні переживання і починає полірувати мені мозок ними. Раніше вона працювала у великому відділі, де було 8, а тепер це дістається мені одній.

Чому я себе задовбали? Та тому що я все розумію, а змінити ставлення не можу. Хоча себе-то я вважаю розумною.