Політкоректні виправдання

25

Дозвольте представитися: інвалід. З головою у мене все в порядку. Самостійно пересуватися можу. У мене просто рідкісне захворювання крові, у зв’язку з чим мою праву ногу можна сміливо назвати поліном. Ходжу я з паличкою, люблю людей, на життя звичайно не скаржуся, багато від долі не вимагаю. Єдине, що змушує мене виходити з себе, — пошук роботи.

Я непоганий спеціаліст. У мене великий досвід роботи. Не все погано і з освітою. Мізки варять, швидко вчуся. Працював переважно у відомих компаніях, що ніколи не крав, не брехав ні начальству, ні клієнтам, ніколи не підставляв колег.

Але мене нікуди не беруть.

Думаєте, тому що у мене недостатньо досвіду? Немає. Поболе однолітків буде бухати і балуватися дуром мені за станом здоров’я не можна, за тією ж причиною я ніколи не мав можливості ув’язуватися у всякі там «паті», «пиятики» та «вечірки». Так що витрачати час залишалося за навчанням. Погано розвинені навички, вміння? Ні, з цього приводу у мене ніколи не було проблем на роботі, а якщо що — можу підучитися. Некомунікабельний? Ні, з багатьма колишніми колегами дружу донині міцною дружбою.

Так чому ж раз за разом я чую: «Вибачте, ви нам не підходите», коли за підсумками співбесіди мені усміхнено повідомляють, що ще як підходжу? Чому ж чую: «Ми вже підібрали кандидата», — а потім на сайтах з працевлаштування місяцями спостерігаю всю ту ж викладену вакансію, на яку мало хто відгукується за таку зарплату? Ейчари і керівники завжди тиснуть руку і обіцяють, що передзвонять. У кращому випадку пишуть листа через пару місяців, коли згадують. І вони ніколи не говорять прямо, чому насправді відмовилися зі мною співпрацювати, чому маринують і змушують по три-чотири рази їздити в те ж місце на співбесіди, щоб весь офіс, мабуть, мав можливість подивитися на мене.

А я знаю. І тому мені б просто хотілося побажати всім роботодавцям: припиніть брехати. Якщо ви не можете взяти людину лише тому, що він інвалід, і це ображає ваші почуття, відвертає або викликає незручності, краще скажіть прямо.

Добре хоч, я розумію, за що мене не беруть. Незручно відмовити інваліду, але треба ж придумати причину, правда? Ми ж такі всі гарні і добрі, типу. А що подумають такі ж, як я, якщо самі не Екшн дуть до причини?