Професійний хворий

24

Привіт, гарячкове і наївний (може, просто юний?) шукач гадів і захисник зганьбленої медицини! Я — колись професійний хворий.

Я провів у лікарнях всі дитячі роки. Мені ставили діагнози майже всі літери російського алфавіту. Рятували мене неодноразово, ось тільки офіційна медицина намагалася цим займатися дуже обережно. Судіть самі: чи може, наприклад, жити дитина, у якого температура тіла знизилася до 35 °С? Ні, медична наука однозначно вам відповість, що організм вже не має власних сил і зайнявся процесом вмирання, відступивши перед хворобою, отже, рятувати вже нікого.

Зате в інших ситуаціях медицина не соромилася. Наприклад, заднім числом, років через 25, мені несподівано став зрозумілим справжній сенс ризикованих процедур начебто ***скопії, на які так авторитетно і не один раз підбивали моїх батьків люди в білих халатах. Я навіть дізнався прізвище майбутнього доцента, для дисертації якого і збирався матеріал.

В пору бунтівної юності я став регулярним відвідувачем травмпункту: шили, і гипсовали. В цю пору я вже не лише накопичував спостереження, але й встигав робити висновки. Наприклад, перший: я остаточно перестав поважати будь-медиків, крім Хірургів. Саме до Хірурга тебе приносять, коли ти над собою не владний, і він бере за тебе відповідальність. На жаль, був і другий висновок: навіть хірурги — і ті не всі з великої літери. Наприклад, зусилля хірургів з блатний поліклініки мені довели кінцівку до такого стану, що знайома лікар, зайшовши провідати, прийшла в жах. До речі, вона патологоанатом. Що цікаво, помилки цих пафосних, величних і гордих «хірургів для своїх» виправила скромненька, сіренька, тиха жінка з затрапезному студентської поліклініки. Рятувала мене ця жінка не зовсім визнаними, офіційною медициною методами, зате некроз пішов швидко і зв’язки зрослися добре.

Через деякий час я став затребуваний медичної системою як співробітник. Встиг познайомитися і з головними лікарями, і з фахівцями від окуліста до дерматолога. Поспілкувався і з тими, хто їх навчає: дивився у мікроскоп в навчальних класах «анатомки», навіть ходив на доповіді до ректора великого медвуза. Знаєте, я перестав поважати медичну систему. Геть. Зате почав вірити в окремих і, на жаль, дуже рідкісних людей. Хотілося б вірити, що між ними є певна наступність, але на це сил вже немає.

Я не став медиком — я айтішник. А ще майже професійно навчився одужувати, тому що дозволити собі хворіти я не можу.