На другому перехресті направо

66

Мене задолбали минуле і люди, які за нього вперто чіпляються. Ми сиділи в школі чи в універі за однією партою; може, дружили якийсь час, а потім змінилися, але вони все одно будуть нав’язуватися вже чужому, по суті, мені тільки з-за того, що ми коли-то щось робили разом.

У моєму житті було досить багато всіляких знайомих і приятелів, але тільки один чоловік мені сказав свого часу: вибач, мовляв, дороги наші розходяться, далі я з тобою не піду, бо ми змінилися. Мені було прикро тоді і не хотів його втрачати, але оскільки нав’язувати свої бажання людям безглуздо й безперспективно, я мовчки взяв його рішення. А потім обміркував усе спокійно і, зрозумівши, що це єдино правильний варіант поведінки в таких випадках, взяв метод на озброєння.

І ось, вирішивши навести порядок у своїх знайомствах та спілкуванні, я почав ввічливо повідомляти людям, прагнучим спілкування, але вже нецікавим мені, правду-матку. Мовляв, вибач, але ось такі справи, дороги розійшлися, не будемо витрачати час один одного на непотрібні непотрібні спогади. Я, звичайно, не думав, що мені у відповідь потиснуть руку і грюкнути по плечу, я очікував якоїсь негативної реакції, але не таких же тонн лайна! Людина, до цього заявляв про щире до мене прихильності і запевняв мене у вічній дружбі, приймався мене ображати, вправляючись у складанні чудових витончених нецензурних виразів. З одного, брата і просто хорошого хлопця, завжди готового допомогти, підставити плече, я раптом перетворився в брехливого лицемірну людину, від якого за ці роки не бачили нічого хорошого, змію, яку пригріли на грудях, а також використаний презерватив. І всі ці мутації відбувалися зі мною без жодних чарів!

Після десятого разу я втомився і застосував іншу тактику — почав динамить і відмовчуватися, не писав нікому першим і спілкувався неохоче. Не допомогло. Тоді я видалив сторінку в соцмережі, змінив номер телефону та акаунт у скайпі. Це жорстоко, але я втомився від такої «дружби».

Люди, я не підписувався спілкуватися з вами все життя. В якийсь момент ми стаємо один одному нецікаві, це нормально. І ви самі це розумієте, але вперто продовжуєте заганяти мене в рамки колись придуманого вами образу. Вистачить! На чесні прямі слова ви відповідаєте лайкою, на ігнор ображаєтеся. Ви як валіза без ручки: вас дуже важко тягнути, і я не збираюся цього робити. А іншим я хочу сказати: якщо у вас є такий же дивний друг, який вперто ігнорує всі ваші спроби поговорити і відмазується від зустрічей, залиште ви його вже в спокої. Можливо, він просто боїться сказати вам прямо або вже отримав свою тонну лайна.