Shut up and take my money

65

Працюю в банку кредитним інспектором, про що яскраво і крупно свідчить велика яскрава вивіска зі словом «КРЕДИТИ» над моїм робочим місцем, а також купа барвистих буклетів з кредитної продукцією і велика табличка з моїм ім’ям і посадою. Моє робоче місце знаходиться в оперзале — черга в касу проходить практично поруч зі мною. Так вже розпланований наш офіс.

Всі товариші, прекрасно бачачи, хто я і чим займаюся на робочому місці, вперто не бажають цього приймати і продовжують пхати мені свої квитанції на оплату. Коли я відповідаю, що це не до мене, а до каси, я вже на 100% впевнена, якою буде наступне питання: «А де каса?» Шукане вікно знаходиться якраз поруч, треба тільки розкрити очі ширше.

Мені вже дуже хочеться піймати кого-небудь з них, посадити поруч з собою і просто поговорити, щоб вловити хід їх думок. Просто він мені абсолютно незрозумілий. Ось куди, вони думають, я складаю гроші? В сміттєву корзину, яка стоїть поруч зі столом? Чи, може, в системний блок під столом? А квитанції ваші ніж я пробиваю? Дироколом, на манер компостери?

Добив останній випадок. Заходить дама середніх років, пристойно одягнена, все таке. Звертається до особи з питанням, де їй можна оплатити квитанцію. Їй говорять і показують: «Ось сюди, будь ласка, в касу». Дама йде у вказаному напрямку, проходить повз вікна каси, не помічаючи, як її звідти відчайдушно кличе дівчина-касир, проходить прямо до мене, що сидить під величезними літерами «КРЕДИТИ», занурену з головою папери і розрахунки, і задає прекрасний питання: «Ви каса?»